Комплекс "palazzo in fortezza" у Підгірцях - це одна із найцінніших пам'яток історії та культури давньої Речі Посполитої. У 2008 році його внесли в список World Monuments Watch, як один зі ста пам'яток вийняткового значення в світі, що знаходяться під загрозою знищення. Починаючи з 1996 року, він відноситься до Львівської Галереї Мистецтв. Міжнародні заходи, спрямовані на порятунок палацу в Підгірцях, веде Фонд Підгорецький замок зі штаб-квартирою у Львові. У стінах палацу знімалися сцени для фільму "Потоп" і російської адаптації "Трьох мушкетерів". Поблизу об'єкта знаходяться Олеський замок, Золочівський та Бродівський.

Одна з перших згадок про Підгірці з'являється 1440 року. Село з'являється в документі Владислава Варненьчика, який передає його у власність шляхтичові герба Беліна Янушу Підгорецькому. В 1540 році передачу підтвердив новим документом король Сигізмунд I. Володіння залишаються в руках сім'ї Підгорецьких до тридцятих років XVII. В 1633 році їх частину викупив гетьман великий коронний і каштелян краківський Станіслав Конєцпольський. В 1643 році він заснував у Підгірцях мануфактуру по виготовленню шовкової тканини. Також почав виробництво голових уборів на зразок турецьких.

У 1635-1640 роках був збудований палацово-оборонний комплекс, який виконував функцію укріпленої резиденції, побудованої "для смачного відпочинку після військових трудів". Стиль будівлі вказує на французького архітектора. Був ним з великою ймовірністю Гійом Левассер де Боплан - маркіз, військовий інженер, картограф і мандрівник. Француз відповідав не тільки за будівництво та укріплення численних фортець та сіл Волинського, Подольського та Київського воєводств. Він брав участь у поході Станіслава Конєцпольського проти козаків, а також опублікував відому працю, яка описує землі тодішньої України.

Адольф Шишко Богуш ствердив, що підвали та частина стін першого поверху походять з більш ранніх споруд XVI століття і були поглинені резиденцією. Будівельними роботами керував спочатку Микола Сільвестрі, а після його смерті Йоганн Людвіг фон Вольцоген. Палац височіє на краю рівнинного плато, що робить його видимим з відстані багатьох кілометрів. Має форму правильного чотирикутника з кутовими бастіонами. Побудований в стилі французького бароко на рубежі XVI і XVII ст, хоча його композиція також має особливості епохи відродження. Це особливо помітно в сильному підкресленні поперечної осі тригранними ризалітами, а також по формі північного фасаду(тригранної центральної проекції і двох бічних розширень).Палац спочатку був двоповерховим, павільйони та ризаліти були верхніми поверхами. Бастіони, на яких підтримуються павільйони, оточені кам'яною балюстрадою з башточками. До воріт, через штучно створений рів, веде кам'яний міст. Закривається воротами. Їх зовнішній портал оснащений двома сільськими вхідними колонами та двома фронтонами. Герб Конєцпольських Побуг розміщений у верхньому фронті, а в нижньому - Шреніави Любомирського. На воротах була розміщена табличка з написом: "Sudoris Martii victoris, Victoriae Triumphus, Triumphi proemium Quies.". За нею знаходиться невеликий внутрішній дворик, з'єднаний з житлово-презентабельною частиною відкритими сходами. Його оточують крила стін, в яких розташовані кухні, камери та склади. Сходи з боків головного входу були добудовані в роки 1682-1696 . Вони ведуть до двох лоджій з рисами італійського маньєризму , які увінчують бічні стіни. Плоскі дахи обох елементів підтримують вісім стовпців, що закінчуються аркадами. Обширні підземелля служили приміщеннями для екіпажу та складів, постійно проводиться їх ретельне дослідження. Резиденція також включає в себе церкву св. Йосифа, яка спочатку була каплицею Скорботної Божої Матері, а з 1861 року парафіяльною церквою.

У 1648 та 1651 році замок піддався козацькому штурму, а руйнування були капітально відремонтовані за суму 100 тис. талерів. У 1682 р., після смерті Станіслава Конєцпольського, маєток успадкував його єдиний син - Олександр. Онук гетьмана подарував Підгірці Іоанну III Собєскєму. Придворний короля, французький мандрівник, Франсуа Поль Д'Алерак, в роботі "Anecdotes de Pologne" записав: "Підгорецький Замок, хоча трохи і вузький, це, без сумніву, найкрасивіша будівля в Польщі і, навіть у будь-якій іншій країні, відносився б до надзвичайних будівель. Побудований з гарним смаком, він складається з головного палацу житлового будинку, двох бічних павільйонів і маленької стрункої вежі, вбудованої по центру, прикрашеної куполом, яка надає всій будівлі прекрасний зовнішній вигляд. Побудований з цегли, прикрашеної кам'яним рельєфом і, ймовірно, має єдиний недолік, - є невеликих розмірів і трохи вузький. (...) Лежить на краю високої гори, під захистом чотирьох невеликих цегляних бастіонів з траншеєю і ровом з кам'яним оборонним муром. (...) Невелике подвір'я замку чудово прикрашають величні галереї з поручнями, викладеними мармуром, в поєднанні з довгими галереями на колонах. Входимо до палацу чудовими сходами, вкритими куполом. Апартаменти всередині палацу добре розбудовані і дуже декоративні. У всьому панує витонченість і пишність господи. В кімнату ведуть мармурові двері, а стіни сяють від золота і розписів. Подвійний ряд кімнат нагадує італійський стиль і сходиться під кінець в один величезний зал з двома дверима, що ведуть на балкон. Відкривається звідти вид (...) Нічого звабливішого від виду із замку немає. Охоплює він неозброєним оком площини, що розпочинаються біля підніжжя гори, п'ять або шість огороджених терас, які , піднімаючись все вище і вище, створюють стільки ж багатоповерхових садів, що буяють, гротами, статуями, водоймами, павільйонами на великих стовпах кам'яних і парапети викладені зверху каменем. З одного саду в іншій ведуть гарні сходи, а зверху, за останнім садом, простягається по всій ширині і тягнеться донизу дороги прекрасний фруктовий сад. Праворуч і ліворуч від саду височіють дві великі альтанки у формі підкови, звідки нові сходи ведуть на вершину гори".

Після Лева Лехістана Підгірці успадкував королевич Костянтин Владислав. В минулому чудова резиденція монарха прийшла в занепад, тому що новий власник не дбав про неї особисто. Відкупив її в 1718 році гетьман великий коронний Матвій Жевуський і повернув їй колишній блиск. Його син Вацлав розширив замок. Побудував третій поверх над усіма досі двоповерховими частинами палацу. Видалив центральну вежу, замінивши її чотирьохсхилим дахом. Він заснував у замку бібліотеку, що налічувала біля 6000 книг, архів родів Собєскіх і Конєцпольських, театр, друкарню, алхімічну лабораторію і побудував розташовану навпроти воріт церкву. Кардинально він змінив також інтер'єр. Оббивку з шовку і парчі замінив на полотняну, розписану в квіти, птахи, геометричні фігури, пейзажі та архітектуру. Стіни до 1/5 висоти були викладені панелями, що імітують мармур. До половини XVIII ст. значну частину меблів палацу представляли предмети, привезені з Франції та Англії, або місцевого виробництва зразком останніх. Це були стільці в стилі Людовика XIV, обтягнуті шкірою з кольоровими та позолоченими орнаментами, що зображують листя, квіти і птахів, а також стільці у стилі голландського ренесансу. Комоди в стилі Регентства, шпоновані фіолетовою деревиною. До місцевих виробів, які представляють найбільшу художню майстерність цього періоду, слід відзначити пристінний столик, що стоїть на чотирьох вигнутих, різьблених в рокаільський орнамент ніжках.. На його стільниці зображено птицю, яка клює виноград в мармурній рамі. Більшість меблів представляла стиль Людовика XV. У палаці знаходилася також велика кількість китайської та саксоньської порцеляни, а також багата колекція східних килимів та зброї. Колекція картин носила характер польський, більшість становили портрети і бюсти, в тому числі багато творів Шимона Чеховича.

У 1767 році Вацлав Жевуський, за наказом Репніна, був вивезений до Калуги і перебувув у в'язниці протягом п'яти років. Тоді Підгорецький замок служив військовим штабом Російської імперії. Жоден з наступних власників не відбудував повністю руйнувань, що завдали солдати. Підгірці потрапили під австрійське правління. Вацлав Жевуський вже до них не повернувся. Після його смерті палац успадкував Северин Жевуський . Не цікавився він замком, залишивши правління повністю в компетенції адміністраторів. Тоді продано на аукціоні левову частку надзвичайно багатої замкової колекції. Констанція з Любомирських, вдова Северина, вивезла багато речей до Григорівки на Волині, і до Львова. У 1826 році Підгірці успадкував Вацлав Жевуський, званий Емір Тадж-уль-Фар, відомий зі свого бурхливого життя. Загинув він у бою під Дашовим, під час листопадового повстання. Його уповноважений Фелікс Длугоборський розпродав ще одну частину колекції. Палац поступово прийшов у занепад до такої міри, що не вистачало коштів на покрівлю даху і скло у вікна. Єдиними приміщеннями, які знаходились у відносно хорошому стані, були кімнати, де жили уповноважені.

В 1833 році Леон Жевуський, син Еміра, взяв особисту опіку над Підгірцями. Він покрив палац новим дахом , деякі вікна засклив, інші замурував. Реконструював стельові балки та столові палати. У листопадовому повстанні він служив у Генеральному штабі Юзефа Хлопіцького. Він виграв битву на Ольщині Гроховській, за яку отримав Золотий хрест Virtutti Militari і звання капітана. У 1865 році резиденцію продав князю Володимиру Сангушку, який зробив інтер'єр доступним для огляду, як визначну пам'ятку. Князь капітально відновив замок. Були замінені балки на першому поверсі, відремонтовані зовнішні перила, замурувані проломи в стінах, замінений дах лівого крила, наведений лад в залишках колекції замку. Роботою керував Антоній Кричинський. Наступними власниками були отець Євстахія Сангушко та отець Роман Сангушко.

Наприкінці XIX століття апартаменти власників та гостьові кімнати були на першому поверсі. У холі висів бивень та зуб мамонта, портрети короля Августа III, Марії Юзефи, образ «Інквізиція Саксон» і зображення Станьчика. Їдальню прикрашала турецька палата з Відня і зображення Вацлава Еміра Жевуського, його дітей та дружини Розалії з Любомирських. Турецькі палати були влаштовані в декількох приміщеннях, включаючи велику вітальню, спальню та кабінет власника, а також дві гостьові кімнати. Більша частина меблів була дев'ятнадцятого століття, Бідерменюйорська. Колекція картин була доповнена франко-саксонськими картинами та кількома цінними полотнами Шимона Чеховича.

Столові палати від XVIII століття називались "Лицарською кімнатою" або збройовою палатою. Вели до неї двері, оздоблені мармуровою рамою , увінченою гербом Побуг. Зала нагрівалась двома фаянсовими печами (розміщеними тут Матеушом Жевуським) та каміном. Над каміном знаходилося дзеркало в позолоченій рельєфній рамі з мотивами паноплі. В стелю вбудовані були картини ще з часів Конєцпольських. Крім того, між двома годинниками в стилі Людовика XV, був розміщений надзвичайних розмірів перський килим. Стіни схилялися від багатства картин. Одною з них була контроверсійна репродукція Стефана Долабелли «Російська присяга», що показує Станіслава Жулкевського, який привів спійманих царів Шуйських князю Сигізмунду III і королевичу Владиславу. Цей образ та його копії від Михайла І Федоровича були як більмо на оці для правителів Російської Імперії та її наступних спадкоємців. Крім незліченної кількості наступальної та оборонної зброї, що прикрашає залу, представлено тут близько сорока одиниць повної амуніції, в тому числі гусарської, броньованої та артилерійської. У Лицарському Залі Розалія з Любомирських Жевуська приймала тут імператора Франца I.

На естетичні якості каплиці звернув увагу відомий французький мандрівник Поль Франсуа Д'Алерак, який гостював при дворі Яна III Собєського. Розташована вона на головній осі будівлі, а також оснащена бічними ризалітами. Має проекцію п'ятикутника. У XVII i XVIII століттях святилище було вищим по вертикалі від південних апартаментів другого поверху , що ,разом зі збудованим з розмахом куполом, повинно було справляти на віруючих величезне враження. Силует каплиці, яка від початку мала нинішній характер бічних павільйонів, був захищений головною брилою палацу близько половини XVIII століття по ініціативі Вацлава Жевуського. У тристоронній апсиді був вівтар. Оригінальну підлогу було викладено в шаховому порядку плитами з чорного мармуру та сірого каменю. У 2-й половині XIX століття її замінили на виготовлену з пісковика. До каплиці вели три входи оздоблені мармуровими рамами , увінченими гербами Побуг Конєцпольських. Через висоту храму по відношенню до сусідніх приміщень переважають в ньому горизонтальні розділи. Декорацію штукатурки виконав, ймовірно, Італієць Джованні Баттіста Фальконі. Стіни прикрашають коринфські пілястри, на першому рівні гладкі, на ругому – рифлені, які підтримують балкування. Фриза ліпнини, яка розділяє два поверхи, являє собою мотив, що складається з парних котлів мандруючих на тлі схрещених прапорів і прапорців, барабан на тлі розташованої хоругви та схрещених списів, булави, серед численних прикрас також знаходяться мушкети і бунчуки. На заломлених полях видніються гусарські шоломи на тлі схрещених шабель і щитів, а також тарчі і калкани зі схрещеними булавами. Напроти вівтаря, над входом, розташовується хорова платформа. Кольори і тема прикрас проходили від дна земної кулі до куполу, де зображено небо. Коли резиденція належала Жевуським, на лівій стороні мармурової рами розміщено амуніцію Флоріана Михайла Жевуського, який відзначився командуванням лівого крила в битві під Віднем в 1683. У 1830 році стеля каплиці впала і була замінена менш розкішним муляжем.

Під час першої світової війни замок був пограбований двічі. Він також постраждав під час польсько-радянської війни в 1918-1920 роках та в 1944 році. Після другої світової війни радянські власті розмістили в ньому туберкульозний диспансер. Серйозно постраждав під час пожежі в 1956 році. Розруху все ще видно, проте прикладаються зусилля для відновлення величі та блиску цієї історичної пам’ятки. Ведеться робота над складанням повної точної концепції майбутньої експлуатації комплексу, і ,таким чином, визначаються першочергові роботи - захисні та відновлювальні, часто вкрай термінові, що мають характер невідкладної допомоги (наприклад, для частин зовнішнього штукатурного фасаду з лоджіями, прикрашеними ілюзіоністичною поліхромією, або архітектурні деталі, що знаходяться в небезпечному стані). Підготовка такої концепції для всього замково-паркового комплексу, в поєднанні з повними візуально-вимірювальними роботами та їх архітектурною документацією, визначенням пріоритетів, дозволить здійснити реальну оцінку вартості відновлення, встановлення порядку проведення робіт і буде оправдовувати зусилля власника щодо отримання бюджетних та зовнішніх коштів на покриття розходів.

Не менш важливим є впровадження компетентного нагляду за відновлювальними роботами та їх фінансуванням , а також передбачення коштів для такого нагляду в бюджеті. У призначений час і в зв'язку з надзвичайними подіями, які буде викликати проведення поточних реставраційних робіт, повинно бути скликано комісію по відновлюванню з фахівцями даної області, які будуть приймати важливі рішення щодо ведення відновлюваних робіт. Необхідно координувати роботу команд, що виконують відновлювальні праці, і, з технологічної точки зору, дотримуватися їх належного порядку. При цьому необхідно уникати дій, що тимчасово підвищують естетику фасадів чи інтер’єрів, які проводяться некваліфікованим персоналом, так як це створює загрозу незворотнього руйнування структури історичного об'єкта (як механічну, так і вторинну хімічну або фізичну внаслідок застосування невідповідних матеріалів, наприклад, фарб).

При підготовці всебічної концепції по експлуатації історичного комплексу, необхідно домагатися найбільш повного відновлення історичної пам’ятки, не тільки її архітектури, архітектурних деталей та обладнання, але також відтворення паркової та міської інфраструктури (наприклад, не вводити випадкові, не обгрунтовані з історичної точки зору об'єкти малої архітектури та меморіалів). Обов'язково слід відновити систему сполучних артерій та історичних насаджень у парку, ліквідуючи післявоєнні нашарування в цій області. Дії повинні бути підкріплені відповідними дослідженнями, а в реалізації посилатися на суворо визначений історичнний момент.

Пріоритетом у проведенні відновлювальних робіт повинно бути включення і використання оригінальних матеріалів (наприклад, каменю), а також тих, які в даний час складуються окремо в різних місцях на території історичного комплексу. Необхідна попередня їх інвентаризація і визначення початкового місця розташування, між іншим, кам’яної бруківки, стіни системи бастіонів доповнюватись повинні колишніми, оригінальними матеріалами, а при перекладанні з метою зміцнення, вирівнювання або наслоювання, окремі елементи слід розміщувати на їх початковому місці (необхідне попереднє удокументування) із застосуванням первинних методів і сполучних матеріалів (розчини, фундаменти і т. д.). Не допускається обробка з метою надання другої правильної форми, вирівнювання окремих кам'яних блоків або заміна іншим невідповідним матеріалом. У разі обґрунтованих з історичної точки зору реконструкцій слід застосовувати матеріали і технології, що відповідають оригінальним рішенням.

Слід суворо визначити умови встановлення будівель та інвестицій на території, що безпосередньо прилягає до замково-паркового комплексу і забезпечити їх законодавчими актами.

У зв'язку з великим історичним значенням Підгорецького комплексу, просторів і кубатури споруд, що входять до його складу, для правильної координації, ліквідності та якості проведених робіт, необхідним є створення постійної Ради, яка складатиметься з представників власника, інвесторів та фахівців в області відновлення, а також правильна її фіксація з правомірної та юридичної точки зору.